І НАМ – УЖЕ 85!

Роман Жук
Банан, 2008
Полотно, олія

Миттю пролетіло останнє п’яти­річчя, коли «Образотворче мистецтво» – орган Національної спілки художників України – відзначало разом із читачами, шанувальниками журналу, художниками, мистецькими критиками, істориками мистецтва своє вісімдесятиріччя. Про цю дату говорили на З’їзді Спілки художників України, вона обговорювалася на засіданнях секретаріату правління Спілки, на Раді обласних спілок України. Теплі вітальні слова про журнал лунали з уст голови Національної спілки художників України академіка Володимира Чепелика, видатного скульптора України, який на кафедрі скульптури НАОМА сам виховав кілька десятків молодих і поруч з ними вже талановитих мистців середнього покоління (Б. Мазур, А. Балог, О. Михайлицький, Н. Білик, брати Є. і Н. Зігури та ін.). Проводилися зустрічі з читачами, відбувалися круглі столи в різних містах, вищих навчальних закладах. Цій річниці журнал присвятив немало номерів; читачі ділилися в ньому своїми думками, висловлювали побажання, робили зауваги, що нового хочуть бачити в ньому, на які аспекти сучасного мистецького життя слід звернути увагу, яке місце в ньому займатиме класичне українське мистецтво і т. ін. А чого варті були знамениті вересневі Седнівські свята Спілки, коли на гостинну Чернігівську землю – вотчину братів Лизогубів, у яких любив зупинятися Тарас Шевченко, до милого серцю Седнева з’їжджалися мало не з усієї України поети, письменники, композитори, ансамблі Вірського, Верьовки – і Микола Жулинський, і Борис Олійник, і Павло Мовчан, і Ігор Щербаков, і Мирослав Скорик, і Мирослав Вантух, і Анатолій Авдієвський, і Анатолій Паламаренко, і десятки-десятки інших достойників нашої культури. Седнівськими вечорами опікувався – завжди дбайливо, незмінно гостинно – Володимир Чепелик, нагадуючи кожному: «Це свята земля, вона пам’ятає нашого КобзарЯ»; він опікувався знаменитим Седнівським парком, обставив його скульптурами своїх учнів, не дозволив будувати в ньому хороми захланним перебіжчикам Януковича…

Олександр Дубовик
Карусель, 1987
Полотно, олія

Ці п’ять останніх років – і цей останній, моторошно пандемійний… Багатьох наших побратимів, колег, друзів не стало. Ми із сумом говоримо про те, що їх немає поруч з нами, що вони більше не завітають до нашої редакційної кімнатки, що не посміхнуться нашим редакційним посестрам, не зайдуть до Ігоря Волощука, патріарха всіх спілчанських експозицій, не присядуть на кріслі в Миколи Кіщука з пропозицією подати на Великодню або Різдвяну виставки свої твори, не поговорять з Володимиром Зінченком про нелегкий минулий вірусно-фінансовий рік, не поскаржаться заступнику голови Спілки Костянтинові Чернявському, що не вистачає майстерень… Мені донині не віриться, що не побачу більше Івана Фізера. Зустрічав я його завше, як брата, і раділо моє серце, коли Він заходив щоразу з усміхом на вустах, з розповідями про улюблених нами Діда Данила Нарбута і його славетну гостинну дружину, які у своєму курені на острові зустрічали всіх, хто добирався до них на середину Дніпра, вгощали кулешею… Оплакую побратима Фізера і не йму віри: невже… чому?.. Кляте чудовисько цей вірус – як Путін у Криму чи на Донбасі…

Олег Голосій
«Ж-ЖЖ», 1992
Полотно, олія

З приємністю читаються сторінки про наш журнал талановитої дослідниці, нашої постійної авторки Оксани Сторчай. Ось і в одному з останніх вона згадує, як журнал з роками змінювався, який статус отримував, згадує першого редактора журналу з тодішньою назвою «Малярство і скульптура» Євгена Холостенка, сумнозвісного гонителя членів АРМУ і Михайла Бойчука… Пригадую зі своїх аспірантських років незабутнього Петра Івановича Говдю (1922–1991), завжди усміхненого, до всіх прихильного, чудового педагога на кафедрі мистецтвознавства в
Художньому інституті, а з ним і тодішнього відповідального секретаря Михайла Криволапова (1936–2020), наступників Говді – Олексія Журавля (1945–2006), ініціативного організатора й невтомного закоханого у свою справу Миколу Маричевського (1961–2005); пригадую привітну, доброзичливу Тамару Придатко та всіх колег, які працювали з нею в колективі впродовж копи наповнених редакційними ініціативами-турботами літ… З роками журнал став органом Спілки художників, і цей організаційний перехід, ініційований тодішнім професором художнього інституту Володимиром Чепеликом, позначився на якості змісту та оформленні «Образо­творчого мистецтва».
Надійшло святкове для журналу 85-річчя в час, коли пандемія «розгулялася» по всьому світу й наразі немає від неї порятунку, попри жертовні намагання наших медиків рятувати хворих. Але водночас немає підстав для глобальної паніки, бо в таких прикрих ситуаціях наші мудрі люди, які пережили не одне лихо на рідній землі, казали: «Мусимо засукати рукави. Живемо – про життя думаймо!». Олександр Довженко в «Зачарованій Десні» розумом закоханого у свій край хлопчика показав красиву українську землю через зачудовані очі сіверської дитини, і цей повчальний для прийдешніх поколінь погляд спонукав кожного: «Про життя думаймо!..»

Олег Тістол
Лівадія, 2010
Полотно, олія, фломастер

Спілка художників, велике число обдарованих, огром наших мистецьких талантів у Києві, по всій нашій Вкраїні перейняті турботою про пасіонарність, про гуманістичне коріння нашого вкраїнського мистецтва, перейняті місією життєлюбства, місією братерського людинолюбства, вірою в торжество миру на землі – і це є найвище наше покликання захищати від нечестивих, що брязкають зброєю, наші високі моральні набутки, наші духовні святині, наше од прадавніх віків Vita Nova! Ось під такими гаслами й покликаний творити далі наш журнал «ОМ», покликаний узагальнювати мистецький досвід усіх обласних організацій Спілки художників, покликаний плекати, розвивати наше українське мистецтво. Бо мистецька спілка – це є профспілка, основна турбота якої дбати про захист певних суспільних людських цінностей.
Мистецька спілка – це направду велика колективна творча сила, і в ній пам’ять про українське мистецтво, невіддільне від турботи про кожного мистця, члена своєї могутньої творчої організації; невіддільне від турботи про талановитих вихованців наших мистецьких академій, мистецьких інститутів, мистецьких коледжів, мистецьких шкіл!
Ми всі відчуваємо, що в наш час, коли зростають крила дегуманізації, коли поширюються гасла попсової псевдокультури, мистецька інтелігенція повинна бути згуртованішою навколо Спілки.
Повинна бути незламною у своїх творчих пориваннях і не повинна чекати «заморського гостя» з фінансовим кредитом, що в недалекому майбутньому горбом вилізе на плечах наших дітей, онуків і правнуків!
Ті, що позичають поза межами України великі фінанси, будують для себе розкішні палаци, вирубують ліси, псують жахливими дохідними багатоповерхівками красу міст, передмість, а через місяць-другий раптово кидають насиджене дохідне крісло-місце – і тоді шукай вітру в полі!

Назар Білик
Ключ, 2009
Бронза

Нумо до праці за очищення нашої культури, за очищення мистецтва, які, одухотворені й зігріті нашими талантами, повинні додати всім нам віри в наші сили, покликані захищати ЛЮДИНУ та її права!
Журнал відзначає своє 85-річчя! З новими свіжими силами, енергійніше він перейде свій святковий поріг і як святиню оберігатиме кожного, хто повноцінно тримає в руках пензель, олівець, хто дошукується істини в цифрових таємницях, хто живе мистецтвом і, як святиню, оберігає його чарівне казкове «я», і хто дорожить ним не в ім’я артбізнесу!
85 років журналові «Образотворче мистецтво»! Вдумайтесь у цю дату – за нею покоління тих, хто вірив у нього і хто, не шкодуючи себе, працював, аби він вижив і далі жив, тішив нас своїм змістом і формою!