Той, що зупиняє час. Творчість Мирослава Дузінкевича

У творчості молодого українського художника, що сьогодні проживає у США Мирослава Дузінкевича неймовірним чином переплітаються різні стилі і жанри: від монументальних полотен на біблійну тематику, до імпресіоністичних пейзажів та модерних натюрмортів. Та до якого б напрямку чи теми не звертався мистець – він проникає у саму суть речей, відкриваючи глядачеві навіть більше ніж погляд на річ, але один із тонких шарів духовного буття зображуваного. Відкриває те, що недоступно звичайному оку, а лиш проникливому оку творця, яке здатне абсолютно зануритися в істини життя, пережити їх в усій повноті та винирнути із цим переживанням назовні, щоби явити світу їхню красу. Сьогодні талановитий живописець підкорює терени вибагливого американського арт-простору, своєю творчістю прославляючи сучасне українське мистецтво, відкриваючи світові двері до нашої культури.

У творчості молодого українського художника, що сьогодні проживає у США Мирослава Дузінкевича неймовірним чином переплітаються різні стилі і жанри: від монументальних полотен на біблійну тематику, до імпресіоністичних пейзажів та модерних натюрмортів. Та до якого б напрямку чи теми не звертався мистець – він проникає у саму суть речей, відкриваючи глядачеві навіть більше ніж погляд на річ, але один із тонких шарів духовного буття зображуваного. Відкриває те, що недоступно звичайному оку, а лиш проникливому оку творця, яке здатне абсолютно зануритися в істини життя, пережити їх в усій повноті та винирнути із цим переживанням назовні, щоби явити світу їхню красу. Сьогодні талановитий живописець підкорює терени вибагливого американського арт-простору, своєю творчістю прославляючи сучасне українське мистецтво, відкриваючи світові двері до нашої культури.

Дузінкевич родом з мальовничої Івано-Франківщини, з самого дитинства йому пощастило надихатись багатою природою рідного краю, чимало пейзажів написані художником на пленерах у цих місцях. Саме там відбувся перший потяг до мистецтва, який був підтриманий батьками та направлений у правильне русло. Отже майбутній художник вирушив до Києва, де відбувся надзвичайно важливий етап у формуванні хисту майбутнього мистця, а саме – навчання в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури. Цей час Дузінкевич згадує з особливою теплотою та вдячністю долі, адже йому пощастило переймати знання у видатних педагогів й талановитих живописців В. Шаталіна та М. Гуйди. Роки навчання стали надзвичайно плідними – дипломною роботою художника стало величезне полотно на біблійну тематику «Се Чоловік» (2002 р.) продемонструвала високий рівень майстерності та була визнана Державною екзаменаційною комісією найкращим твором року.

Вже від того часу визначилося його спрямування до фігуративного живопису, якому він вірний і по сьогодні. Втім творчість мистця протягом цього відрізку часу зазнала великих трансформацій: від реалістичного оповідування сюжету до модерно-декоративних композицій. Як говорить сам мистець, його вподобання не стоять на місці так само, як не стоїть на місці час. Справжній художник повинен постійно розвиватися, бути відкритим до ідей, що являє перед ним сам Всесвіт. Основними напрямками творчості Дузінкевича є пейзаж, натюрморт та арлекінада і в них майстер розкриває перед глядачем різні грані свого світосприйняття.

Пейзажі переважно виконані живописцем у імпресіоністичній манері, а часом в захопленні ритму і кольору народжуються твори, що тяжіють до абстракції. Здається, сам сюжет диктує той чи інший підхід у його зображенні: якщо це велична та водночас мінлива карпатська природа – художник пише широкими вільними мазками, так ніби ширяє ними у безкінечному гірському небі, бажаючи охопити увесь простір довкола («Улюблений будинок», «Синій дар» (обидва 2017 р.)). У стриманій вохристо-синьо-зеленій кольоровій гамі переданий увесь характер цих місць. Коли це італійські містечка – полотно захоплює буяння фарб: червоної, оранжевої, синьої, нанесені дрібними ритмічними мазками, вторячи яскравим маленьким будиночкам провінційної Італії на тлі яскраво-блакитного неба («Портофіно, Італія», «Генуя, Італія» (обидва 2017 р.)).

На противагу чистим емоціям, експресії та свободі краєвидів постають вишукані і водночас раціональні натюрморти та арлекіни Дузінкевича. Ці композиції зазвичай складні, наповнені великою кількістю знаків і символів, вони хочуть діалогу з глядачем, вони прагнуть бути прочитаними, зрозумілими та у першу чергу все ж відчутими. За цим живописом відчувається дихання глибокої культурної традиції, вплетеної в канву самого життя.

Повсякденні речі, підглянуті в реальності на полотнах художника стають приводом для роздумів про роль, що людина обирає на своєму життєвому шляху, про вартість людського буття з огляду на вічність. Мистець стає більше ніж просто живописцем, із пензлем в руках він стає немов володарем часу, вихоплюючи образи із повсякденності та оселяючи їх в особливому метафоричному вимірі реальності, такому відчутному і щільному на перший погляд. І в цьому об’ємі час ніби згущується, це вже простір зі своїми матеріальними характеристиками. Одягаючи своїх персонажів у яскраві костюми, наділяючи їх певними якостями мистець створює щось на кшталт театральної постановки, де головним реквізитом стає фактура, орнамент, живопис як такий («Друзі» (2019), «Музиканти» (2017)). Стриманість кольорової гами, витонченість деталей, насиченість орнаментальними елементами, статичність композиції відсилають нас до класичної традиції, в якій бере свої витоки живопис Дузінкевича. Проте на полотнах мистця усе це набуває нового сенсу, стаючи в першу чергу приводом для естетичної насолоди від можливостей живопису, милування світом форм. Як і в будь-якій виставі сюжет має свою філософську підоснову та мораль, те, що приховано поміж строк, те що наділяє форму життям. Майже «моналізівська» посмішка арлекіна, по-дитячому щира і нелукава повертає нас до істини, до того, що має справжню вагу, повертає до себе самих, піднімаючи завісу головної таємниці цього світу – в ілюзорності, швидкоплинності матеріального, у безкінечності вічної душі. Досягнення такої глибини було б неможливо без майстерного володіння живописним ремеслом та чутливого сприйняття світу.

Не менш вишуканими та навіть дещо гротескними є натюрморти Дузінкевича, такі як «Натюрморт з часником» (2019), «Спогади» (2018). В цих композиціях прояв захоплення фактурою і орнаментом досягає своєї найвищої точки. Меандри бачимо на посуді і навіть звичайний часник на полотнах художника закручується в меандр. Усе, потрапляючи на картину зазнає формалістичних метаморфоз – класичні форми чайників, ваз, фрукти витягуються, розпластуються, розбрідаються по столу, або громадяться поруч, надаючи композиції особливого ритму, а загальному звучанню твору неповторного шарму одухотвореності.

І хоч час став підвладним художникові у творах, та бурхливе життя американського мегаполіса, де живе мистець, диктує свій ритм. За словами Дузінкевича, працювати потрібно так багато і швидко, що навіть олія природнім чином поступається місцем акриловим фарбам.

Творчість майстра все ж органічно влилася до сучасного мистецького процесу США, живописець приймає активну участь у колективних виставках та конкурсах, а із декоративним полотном «Рай» (2020) став переможцем конкурсу, присвяченого Дню Незалежності Америки «Моя Америка» 2020 р.

Нещодавно твори майстра пройшли відбір, на дві масштабні та престижні міжнародні виставки Art Miami та Artexpo New York, а також на даний момент проходить онлайн виставка у популярній американській галереї Margo Gallery. Мирослав Дузінкевич знайшов широке поле для реалізації свого потенціалу в Америці і бачить в цій країні велике майбутнє.

Картини мистця знаходяться в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури, в Музеї Гетьманства (м. Київ), Музеї мистецтв Пикарпаття (м. Івано-Франківськ), в Російському музеї (м. Джерсі Сіті), в галереях та приватних колекціях України, США та Європи. Декоративні та водночас глибоко філософські полотна Дузінкевича займають особливе місце між традицією та сучасністю та представляють живописну культуру України на високому рівні у світі.

Культурна спадщина української еміграції

Нещодавно в залі аукційного дому «Золотое сечение» завершилася виставка «Мистецтво художників-емігрантів ХХ століття». До експозиції ввійшло понад 30 творів В. Хмелюка, Д. Бурлюка, О. Грищенка, М. Кричевського, О. Ісупова, М. Ісаєва, Л. Ковальського, С. Левицької та інших художників, чиї імена сьогодні широко відомі у світі. Створено їх було впродовж 1900–1980-х рр. Живописні та скульптурні композиції куратори збирали з приватних колекцій не тільки в Україні, а й у Франції, Німеччині, Нідерландах та США.

Нещодавно в залі аукційного дому «Золотое сечение» завершилася виставка «Мистецтво художників-емігрантів ХХ століття». До експозиції ввійшло понад 30 творів В. Хмелюка, Д. Бурлюка, О. Грищенка, М. Кричевського, О. Ісупова, М. Ісаєва, Л. Ковальського, С. Левицької та інших художників, чиї імена сьогодні широко відомі у світі. Створено їх було впродовж 1900–1980-х рр. Живописні та скульптурні композиції куратори збирали з приватних колекцій не тільки в Україні, а й у Франції, Німеччині, Нідерландах та США.

За словами куратора М. Василенка, завданням проєкту було показати, що полотна, написані художниками в еміграції, представляють музейну цінність і тепер інтегровані в історію національної культури, яка ніколи не обмежувалася державними кордонами.

ХХ століття стало часом соціальних, військових та революційних потрясінь, що відбилося в мистецтві і спровокувало кілька хвиль еміграції української інтелігенції. Перша хвиля пройшла на самому початку ХХ ст. Саме тоді до Парижу, центра сучасного європейського мистецтва, потрапив О. Грищенко – живо­писець, письменник, мистецтвознавець. Сьогодні його роботи в постійній експозиції провідних музеїв світу: Національного музею сучасного мистецтва (Париж), Королівського музею (Копенгаген), Музею красних мистецтв (Монреаль) та ін.

На виставці презентовано пейзаж О. Грищенка «Рокбрюн-сюр-Аржан», написаний у 1930-х. У композиції простежується захоплення автора кубізмом, зокрема, творчістю П. Сезанна. О. Грищенко майстерно володів кольором, за що французькі колеги нерідко називали його українським розбійником. На батьківщину він так і не повернувся, але й далі позиціонував себе як український мистець. Наприкінці 1950-х рр. він навіть видав автобіографію під назвою «Україна моїх блакитних снів».

Серед живописців, які переїхали жити до Парижу на початку ХХ ст., були одесити, зосібна Е. Гіршфельд, котрий здобув освіту в Мюнхені й почав кар’єру у Франції, ставши постійним учасником салонів живопису, та М. Корочанський, чиєю творчістю цікавився весь французький уряд, замовляючи в нього твори.

Живописець і графік С. Левицька, родом з Херсонської області, потрапивши до Парижу в 1905 р., продовжила навчання мистецького ремесла й досить швидко стала активною учасницею художнього життя столиці Франції. Тодішні критики натхненно відгукувалися про її графіку і живопис, а виставки Левицької проводилися в Берліні та Празі. В експозиційній залі показали її роботу «Натюрморт з фруктами», у якій простежується захоплення мисткині пізнім модерном, але водночас є глибока відданість традиції українського малярства.

Наприкінці 1910-х емігрував і художник М. Ісаєв. У Сербії він працював як декоратор: копіював візантійські фрески. Пізніше художник переїхав до Парижу, де активно виставлявся, співпрацював з різними виданнями. Автор домігся помітного успіху як сцено­граф та ілюстратор. Його полотно «Натюрморт з устрицями» є одночасно ніжним класичним натюрмортом у пастельній гамі й виразною формою з використанням контрастного контуру, спотвореної перспективи, які можна зустріти у творчості французьких постімпресіоністів, а пізніше й фовістів.

У 1910-х активно розвивалося авангардне мистецтво і художники почали співпрацювати з літераторами й театральними діячами, ставати сценографами та ілюстраторами. Одним з таких був В. Бобрицький. Він брав участь у кількох авангардистських об’єднаннях як журналіст; як художник працював у виданнях «Театральний журнал» і «Шляхи творчості». Брав участь в оформленні фойє Харківського цирку та Будинку акторів.

Після одруження на Л. Третьяковій, колишній дружині харківського художника В. Єрмилова, у 1919 р. він емігрував до Туреччини, а через кілька років – до Нью-Йорку. Маючи досвід роботи в театрі, там він зайнявся сценографією, пізніше перейшов на прикладну графіку і розробляв рекламу. Працював ілюстратором дитячих книг, малював плакати. Його запрошували найпопулярніші періодичні видання: Vanity fair, New Yorker, Vogue, Harper’s Bazaar. На виставці представлено полотно художника «На ринку», написане в 1930-х рр. Експресивна робота, яка зображує умовні, стилізовані жіночі постаті, що торгують. Абстрактна картина захоплює жвавістю екзотичного ринку й композиційною ритмікою. У ній автор сміливо переосмислює африканські мотиви, популярні в 30-х рр. ХХ ст. в американському і європейському живопису.

Багато років у США проживав і художник, якого називають «батьком футуризму» і з чиїм ім’ям пов’язують розвиток українського авангарду, – Давид Бурлюк. Він поїхав навчатися до Королівської академії мистецтв Мюнхена, потім в ательє Кормона в Парижі. Згодом Бурлюк перебрався до Нью-Йорку, де назвав себе американським Ван Гогом.

На виставці представлено дві картини легендарного мистця, створені ним в 1950-х рр., – пейзаж і портрет. Багатофігурна композиція «Сюрреалістичне товариство» написана в експресіоністичній манері з характерною для автора іронією. Художник зберіг вірність футуризму і в більш пізніх своїх полотнах.

Наступна хвиля еміграції українських художників пов’язана з трагічними подіями 1920-х рр., коли УНР втратила незалежність. Нова влада почала посилювати тиск у художньому відтворенні дійсності, а пізніше й умови життя стали нестерпними. Штучний Голодомор 1932–1933 рр., втрата державності, цензура та інші соціально-політичні чинники змусили багатьох авторів переїхати в Західну Україну, а невдовзі і в країни Європи.

У рядах емігрантів були також представники легендарної династії художників В. і М. Кричевські. Перший, котрий був художником, архітектором, засновником українського архітектурного модерну, автором однієї з найзнаковіших споруд в Україні початку ХХ ст. – Будинку Полтавського земства, який став віхою нового архітектурного стилю, переїхав до Німеччини. Його старший син, М. Кричевський, закінчив художню промислово-декоративну школу в Празі, а потім переїхав до Парижу. Він працював у стилі постімпресіонізму, передаючи в картинах емоцію, рух світла і складні тональні переходи. Його творчість є продовженням низки мистецьких пошуків українського символізму й пізнього імпресіонізму. На виставці представлено ліричний пейзаж М. Кричевського «Дворик в Провансі», написаний у 1930-х рр.

Друга хвиля еміграції негативно трактувалася радянськими художніми критиками. Вони позиціонували інтелігенцію, що виїхала, як зрадників, заперечуючи факт, що аполітичному або націоналістично орієнтованому мистцеві було складно не просто творити, а іноді й зберегти життя в умовах червоного терору.

Третя хвиля еміграції почалася наприкінці 1930-х рр., коли в Західній Україні розпочалася боротьба проти тоталітарної влади. Багато місцевих художників, як і інших представників інтелігенції, боролися з новою владою в рамках УПА. Після поразки вони були змушені виїхати з країни. Серед них був і художник В. Хмелюк. Освіту він здобув у Кракові та Празі. Своїм напрямом мистець обрав постімпресіонізм. До експозиції включено натюрморт художника, написаний в 1960-х, коли він уже мешкав у Парижі. У цій роботі відчуваються етнографічні мотиви та захоплення мальовничими експериментами модерну.

Виставка «Мистецтво художників-емігрантів ХХ століття» знайомить глядача з трьома десятками українських художників, які через соціальні, політичні та економічні причини, у пошуках близького їм творчого середовища виїхали з України й успішно творили в країнах Європи та США. Ідея проєкту – показати, як розвивалося українське мистецтво за межами України, завжди залишаючись частиною національної культурної спадщини.