Журнал «Образотворче мистецтво» в часи незалежності

У редакції «ОМ»: зліва направо – стоять Володимир Підгора, Володимир Чепелик, Володимир Зінченко, Петро Бевза, Андрій Гуренко, сидять – Анастасія Сушенцева, Мирослава Крат, Микола Маричевський, Володимир Данилейко, Олена Загаєцька, 2005

Минуло 85 років від часу виходу першого номера нашого журналу, спочатку під назвою «Малярство і скульптура», а через чотири роки – «Об­разотворче мистецтво». Його редактором був український мистецтвознавець, художник-монументаліст Євген В’ячеславович Холостенко, ім’я якого нині записано на пам’ят­ній дошці у вестибюлі Центрального будинку художника, поряд з іншими іменами наших мистців, що загинули в роки Другої світової війни. Під час війни та в повоєнний період вихід журналу в світ тимчасово припинився, а 1954 р. продовжився в об’єднаному виданні «Мистецтво», очолюваному заслуженим діячем мистецтв України, мистецтвознавцем і музеєзнавцем Петром Івановичем Говдею. У 1970 р. на базі цього видання було створено три журнали з мистецтва – «Музика», «Український театр» і «Образотворче мистецтво», редактором якого Петро Іванович був до 1987 р. Йому на зміну прийшов мистецтвознавець Олексій Федорович Журавель (1987–1991). У роки незалежності журнал очолюють Микола Миколайович Маричевський (1991–2005), Олександр Касянович Федорук (2006–2019) та Володимир Ігорьович Петрашик (із 2020-го).
Після кількох століть колоніального поневолення збулася мрія багатьох поколінь учасників визвольних змагань – Україна стала вільною державою. У мистецтві, політиці, суспільному житті починається період діяльного переосмислення суті речей, зміни парадигм. Не залишається осторонь бурхливих подій у житті країни й «Образотворче мистецтво». Поряд з виданням журналу його редакція займається підтримкою нових починань та ініціатив, що постійно вирують у мистецькому та суспільному житті. Безперечно, починає змінюватися й погляд на висвітлення мистецьких явищ та їхню вагу в культурному й політичному житті, у формуванні ідейних засад української національної самоідентичності, підтримці народних традицій, які живляться з глибинних першоджерел ще від часів Трипілля. Чимало цих джерел було замулено вітрами історії; нова доба мала відкривати їх заново.

Презентація в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого. Виступає Іван Драч, 2015

Потребувала переоцінки діяльність багатьох мистців, які «не вписувалися» в жорсткі параметри методу соцреалізму. Одні не мали гідного визнання, інші поплатилися за свої погляди – хто жалюгідним існуванням, а хто й життям. Висвітлюючи ці проблеми, «Образотворче мистецтво» надає свої сторінки дослідникам білих плям і прямих перекручень в українському мистецтвознавстві, відкриває імена призабутих чи несправедливо звинувачених мистців.
Важливим завданням соціально-ідеологічних та культурних інституцій було також визначити й показати справжню, а не продиктовану колонізаторами роль політичних і культурних діячів у житті свого народу: хто його возвеличував і підносив, а хто зраджував народним інтересам заради особистої вигоди. У мистецтві докорінного перегляду вимагав історичний жанр, де вся пропаганда була мобілізована на уславлення ідеалів імперського панування та придушення будь-яких проявів вільного самовиявлення окремих народів. Оновлена країна мала встановлювати нові критерії мистецького й суспільного життя, утверджувати честь і гідність свого народу.
Із перших років державної незалежності і в наступні десятиліття журнал «Образотворче мистецтво» занурюється в кипучу діяльність. Навколо нього згуртовуються прихильники, яких хвилює подальша доля і мистецтва, і країни загалом. До їхнього кола входять художники, мистецтвознавці, письменники, науковці, чимало посадовців та інших людей, які зацікавлені у співпраці з часописом. Крім випуску журналів, редакція долучається до організації виставок, пленерів, інших мистецьких заходів, регулярно висвітлює їх на своїх сторінках. Виступають зі статтями теоретики мистецтва, точаться дискусії, відбуваються круглі столи, презентації виставок окремих мистців та творчих об’єднань, започатковуються і підтримуються мистецькі події, які згодом переростають у нову традицію. Однією з таких традицій стала бієнале історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників», ініціатором і куратором якої є київський художник Олександр Мельник. Відбулося вже дев’ять її презентацій, які постійно перебувають у центрі уваги нашого видання. У полі зору редакції також традиційні пленери «Хортиця крізь віки», що вже набули міжнародного статусу, якими впродовж багатьох років опікується голова Запорізької організації НСХУ Ірина Гресик.
Редакція налагоджує творчі зв’язки з обласними організаціями Національної спілки художників України, з художниками української діаспори в Польщі, Чехії, Німеччині, США, Канаді. На сторінках журналу широко подаються матеріали про Михайла Бойчука і бойчукістів – Тимка Бойчука, Миколу Рокицького, Василя Седляра, Оксану Павленко, Івана Падалку, Софію Налепинську-Бойчук, Марію Котляревську, Євгена Сагайдачного, Охріма Кравченка, про шістдесятників та їхню діяльність із відродження традицій українського мистецтва. Частими гостями редакції, а водночас і авторами були Опанас Заливаха, Галина Зубченко, Людмила Семикіна, Галина Севрук, Сергій Білокінь, Євген Сверстюк.
Багато уваги журнал приділяє українським художникам та мистецтвознавцям з діаспори – це Свято­слав Гординський, Олександр Архипенко, Яків Гніздовський, Василь Курилик, Петро Мегик, Леонід Перфецький, Петро Андрусів, Микола Бідняк, Ака Перейма, Юрій Соловій, Емма Андієвська, Володимир Макаренко, Андрій Ментух, Аркадія Оленська-Петришин, Темістокль Вірста і багато, багато інших. Діяльність українських мистців з-поза меж України висвітлюється впродовж усіх останніх років.

Олена Загаєцька

У редакції (у різний час) працюють редактори – Володимир Підгора,Тамара Придатко, Григорій Міщенко, Володимир Данилейко, Андрій Гуренко, художні редактори – Олег Удовенко, Віра Власенко, Володимир Юрчишин, Ніна Денисова, Петро Бевза, Віталій Мітченко, Дмитро Виговський; приходять нові працівники – Марія Хрущак, Мирослава Крат, Остап Ханко, Оксана Маричевська, Володимир Петрашик, Тетяна Ласкаревська, Ольга Собкович, Юлія Самофалова, Анастасія Швидюк. Серед наших авторів – відомі науковці: філософ Володимир Личковах із Чернігова, історик архітектури Віктор Чепелик, доктори мистецтвознавства Григорій Логвин, Дмитро Степовик, Ольга Лагутенко, Ольга Петрова і, звичайно, Олександр Федорук, який був автором журналу ще з 1970-х років; представники й очільники обласних організацій НСХУ – Володимир Микита, Микола Шимчук, Ірина Гресик, Іван Фізер, Володимир Кабаченко, Анатолій Горбенко, Борис Кузьма, Віктор Ковтун, Сергій Баранник, Юрій Самойленко, Олег Приходько та ін.
За цікаві й актуальні матеріали редакція вдячна і колишнім, і нинішнім авторам з різних кінців України: це Володимир Яцюк, Микола Стороженко, Володимир Онищенко, Василь Перевальський, Зоя Чегусова, Оксана Ременяка, Оксана Сторчай, Олексій Роготченко, Галина Скляренко, Олег Сидор-Гібелинда, Олеся Авраменко, Марина Протас із Києва; Ігор Бондар-Терещенко, Тетяна Павлова, Ольга Денисенко, Валентина Нємцова, Олег Коваль, Євген Котляр із Харкова; Олег Сидор, Орест Голубець, Роман Яців, Любов Волошин, Любомир Медвідь, Володимир Овсійчук, Богдан Мисюга, Галина Стельмащук, Ярослав Кравченко, Галина Хорунжа, Ростислав Шмагало зі Львова; Тетяна Басанець, Сергій Савченко, Ганна Носенко, Віктор Маринюк з Одеси; Віталій Ханко, Олександр Левадний із Полтави; Анатолій Шевчук із Житомирщини та ін.

Виступ Олександра Федорука, 2019

За ініціативи М. Маричевського та редакції видавалися альбоми й каталоги художників з усіх кінців України, зокрема серія «Наш час – наш простір», що налічувала майже два десятки альбомів, а також видання про мистців з діаспори, як, приміром, Лідії Боднар-Балагутрак, Олекси Булавицького, Анатолія Коломийця, Аки Перейми. Було видано також «Бібліо­графічний покажчик публікацій журналу “Образотворче мистецтво” за 1991–2005 роки» (Київ, 2005; упоряд. О. В. Загаєцька) – перелік текстових та ілюстративних матеріалів, надрукованих у виданні впродовж п’ятнадцяти років.

На презентації в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого, 2015.
Іван Кириченко і Володимир Петрашик

Круглі столи, участь у конференціях, презентаціях журналу, зв’язок з обласними організаціями НСХУ триває і в подальші роки, коли редакцію очолює О. Федорук, а тепер В. Петрашик. Редакція тісно пов’язує свою діяльність із сучасними мистецькими спрямуваннями, з участю українських художників у міжнародних проєктах, зокрема у Венеційських бієнале, де українські мистці мають почесні нагороди, як, скажімо, Віктор Сидоренко чи Оксана Мась.

На фото: зліва направо – Микола Стороженко,
Микола Маричевський, Микола Мазур

Напередодні відзначення 80-річного ювілею «Образотворчого мистецтва» в Залі засідань Президії НАМ України відбувся круглий стіл за участю художників, мистецтвознавців, зокрема авторів багатьох публікацій, де О. Федорук зазначив, що основні спрямування сучасного розвитку журналу – це висвітлення інтеграції українського мистецького процесу в європейський культурний простір, публікація теоретичних статей та мистецьких творів, поліпшення рівня дизайну, освоєння інтернет-ресурсу. Такими вони залишаються й сьогодні. У своєму виступі З. Чегусова лаконічно сказала: «При М. Маричевському журнал був українським, а тепер став європейським. Спасибі Олександрові Касяновичу, що прийшов до цього журналу і взяв усе на себе». Очевидно, ідеться про те, що при цьому журнал є і українським. І буде таким надалі. Сьогодні актуальною для України залишається тема війни Росії проти України, боротьба проти іноземних загарбників. Українські мистці бачать і переживають ці події кожен по-своєму. Герої їхніх творів – бійці, що відстоюють нашу свободу й незалежність, волонтери, медики – звичайні люди, що змушені давати відсіч ворогам і захищати свій край. Усі ці події відбиваються на сторінках журналу.

На фото: Олена Загаєцька, Василь Перевальський, Марія Хрущак, Володимир Данилейко,
Микола Маричевський, Володимир Фільберт, невідомий, невідомий

Переглядаючи різноманітні публікації дослідників, часто переконуєшся, що оприлюднені матеріали можуть бути основою при розв’язанні нових мистецьких проблем. Це зумовлює вимогливе ставлення до кожної публікації, кожного надрукованого слова. Проте для журналу має значення як змістове наповнення, так і його оформлення, добір ілюстративного матеріалу. Друковане мистецьке видання само собою має бути витвором мистецтва. Дещо перефразовуючи А. Чехова, можна сказати: «У журналі все має бути прекрасне – і обкладинка, і дизайн, і зміст, і українське світовідчуття». Гадаю, саме таким хотіли б його бачити читачі, і саме таким, наскільки це вдається, його робить редакція.

І НАМ – УЖЕ 85!

Роман Жук
Банан, 2008
Полотно, олія

Миттю пролетіло останнє п’яти­річчя, коли «Образотворче мистецтво» – орган Національної спілки художників України – відзначало разом із читачами, шанувальниками журналу, художниками, мистецькими критиками, істориками мистецтва своє вісімдесятиріччя. Про цю дату говорили на З’їзді Спілки художників України, вона обговорювалася на засіданнях секретаріату правління Спілки, на Раді обласних спілок України. Теплі вітальні слова про журнал лунали з уст голови Національної спілки художників України академіка Володимира Чепелика, видатного скульптора України, який на кафедрі скульптури НАОМА сам виховав кілька десятків молодих і поруч з ними вже талановитих мистців середнього покоління (Б. Мазур, А. Балог, О. Михайлицький, Н. Білик, брати Є. і Н. Зігури та ін.). Проводилися зустрічі з читачами, відбувалися круглі столи в різних містах, вищих навчальних закладах. Цій річниці журнал присвятив немало номерів; читачі ділилися в ньому своїми думками, висловлювали побажання, робили зауваги, що нового хочуть бачити в ньому, на які аспекти сучасного мистецького життя слід звернути увагу, яке місце в ньому займатиме класичне українське мистецтво і т. ін. А чого варті були знамениті вересневі Седнівські свята Спілки, коли на гостинну Чернігівську землю – вотчину братів Лизогубів, у яких любив зупинятися Тарас Шевченко, до милого серцю Седнева з’їжджалися мало не з усієї України поети, письменники, композитори, ансамблі Вірського, Верьовки – і Микола Жулинський, і Борис Олійник, і Павло Мовчан, і Ігор Щербаков, і Мирослав Скорик, і Мирослав Вантух, і Анатолій Авдієвський, і Анатолій Паламаренко, і десятки-десятки інших достойників нашої культури. Седнівськими вечорами опікувався – завжди дбайливо, незмінно гостинно – Володимир Чепелик, нагадуючи кожному: «Це свята земля, вона пам’ятає нашого КобзарЯ»; він опікувався знаменитим Седнівським парком, обставив його скульптурами своїх учнів, не дозволив будувати в ньому хороми захланним перебіжчикам Януковича…

Олександр Дубовик
Карусель, 1987
Полотно, олія

Ці п’ять останніх років – і цей останній, моторошно пандемійний… Багатьох наших побратимів, колег, друзів не стало. Ми із сумом говоримо про те, що їх немає поруч з нами, що вони більше не завітають до нашої редакційної кімнатки, що не посміхнуться нашим редакційним посестрам, не зайдуть до Ігоря Волощука, патріарха всіх спілчанських експозицій, не присядуть на кріслі в Миколи Кіщука з пропозицією подати на Великодню або Різдвяну виставки свої твори, не поговорять з Володимиром Зінченком про нелегкий минулий вірусно-фінансовий рік, не поскаржаться заступнику голови Спілки Костянтинові Чернявському, що не вистачає майстерень… Мені донині не віриться, що не побачу більше Івана Фізера. Зустрічав я його завше, як брата, і раділо моє серце, коли Він заходив щоразу з усміхом на вустах, з розповідями про улюблених нами Діда Данила Нарбута і його славетну гостинну дружину, які у своєму курені на острові зустрічали всіх, хто добирався до них на середину Дніпра, вгощали кулешею… Оплакую побратима Фізера і не йму віри: невже… чому?.. Кляте чудовисько цей вірус – як Путін у Криму чи на Донбасі…

Олег Голосій
«Ж-ЖЖ», 1992
Полотно, олія

З приємністю читаються сторінки про наш журнал талановитої дослідниці, нашої постійної авторки Оксани Сторчай. Ось і в одному з останніх вона згадує, як журнал з роками змінювався, який статус отримував, згадує першого редактора журналу з тодішньою назвою «Малярство і скульптура» Євгена Холостенка, сумнозвісного гонителя членів АРМУ і Михайла Бойчука… Пригадую зі своїх аспірантських років незабутнього Петра Івановича Говдю (1922–1991), завжди усміхненого, до всіх прихильного, чудового педагога на кафедрі мистецтвознавства в
Художньому інституті, а з ним і тодішнього відповідального секретаря Михайла Криволапова (1936–2020), наступників Говді – Олексія Журавля (1945–2006), ініціативного організатора й невтомного закоханого у свою справу Миколу Маричевського (1961–2005); пригадую привітну, доброзичливу Тамару Придатко та всіх колег, які працювали з нею в колективі впродовж копи наповнених редакційними ініціативами-турботами літ… З роками журнал став органом Спілки художників, і цей організаційний перехід, ініційований тодішнім професором художнього інституту Володимиром Чепеликом, позначився на якості змісту та оформленні «Образо­творчого мистецтва».
Надійшло святкове для журналу 85-річчя в час, коли пандемія «розгулялася» по всьому світу й наразі немає від неї порятунку, попри жертовні намагання наших медиків рятувати хворих. Але водночас немає підстав для глобальної паніки, бо в таких прикрих ситуаціях наші мудрі люди, які пережили не одне лихо на рідній землі, казали: «Мусимо засукати рукави. Живемо – про життя думаймо!». Олександр Довженко в «Зачарованій Десні» розумом закоханого у свій край хлопчика показав красиву українську землю через зачудовані очі сіверської дитини, і цей повчальний для прийдешніх поколінь погляд спонукав кожного: «Про життя думаймо!..»

Олег Тістол
Лівадія, 2010
Полотно, олія, фломастер

Спілка художників, велике число обдарованих, огром наших мистецьких талантів у Києві, по всій нашій Вкраїні перейняті турботою про пасіонарність, про гуманістичне коріння нашого вкраїнського мистецтва, перейняті місією життєлюбства, місією братерського людинолюбства, вірою в торжество миру на землі – і це є найвище наше покликання захищати від нечестивих, що брязкають зброєю, наші високі моральні набутки, наші духовні святині, наше од прадавніх віків Vita Nova! Ось під такими гаслами й покликаний творити далі наш журнал «ОМ», покликаний узагальнювати мистецький досвід усіх обласних організацій Спілки художників, покликаний плекати, розвивати наше українське мистецтво. Бо мистецька спілка – це є профспілка, основна турбота якої дбати про захист певних суспільних людських цінностей.
Мистецька спілка – це направду велика колективна творча сила, і в ній пам’ять про українське мистецтво, невіддільне від турботи про кожного мистця, члена своєї могутньої творчої організації; невіддільне від турботи про талановитих вихованців наших мистецьких академій, мистецьких інститутів, мистецьких коледжів, мистецьких шкіл!
Ми всі відчуваємо, що в наш час, коли зростають крила дегуманізації, коли поширюються гасла попсової псевдокультури, мистецька інтелігенція повинна бути згуртованішою навколо Спілки.
Повинна бути незламною у своїх творчих пориваннях і не повинна чекати «заморського гостя» з фінансовим кредитом, що в недалекому майбутньому горбом вилізе на плечах наших дітей, онуків і правнуків!
Ті, що позичають поза межами України великі фінанси, будують для себе розкішні палаци, вирубують ліси, псують жахливими дохідними багатоповерхівками красу міст, передмість, а через місяць-другий раптово кидають насиджене дохідне крісло-місце – і тоді шукай вітру в полі!

Назар Білик
Ключ, 2009
Бронза

Нумо до праці за очищення нашої культури, за очищення мистецтва, які, одухотворені й зігріті нашими талантами, повинні додати всім нам віри в наші сили, покликані захищати ЛЮДИНУ та її права!
Журнал відзначає своє 85-річчя! З новими свіжими силами, енергійніше він перейде свій святковий поріг і як святиню оберігатиме кожного, хто повноцінно тримає в руках пензель, олівець, хто дошукується істини в цифрових таємницях, хто живе мистецтвом і, як святиню, оберігає його чарівне казкове «я», і хто дорожить ним не в ім’я артбізнесу!
85 років журналові «Образотворче мистецтво»! Вдумайтесь у цю дату – за нею покоління тих, хто вірив у нього і хто, не шкодуючи себе, працював, аби він вижив і далі жив, тішив нас своїм змістом і формою!