Минуло 85 років від часу виходу першого номера нашого журналу, спочатку під назвою «Малярство і скульптура», а через чотири роки – «Образотворче мистецтво». Його редактором був український мистецтвознавець, художник-монументаліст Євген В’ячеславович Холостенко, ім’я якого нині записано на пам’ятній дошці у вестибюлі Центрального будинку художника, поряд з іншими іменами наших мистців, що загинули в роки Другої світової війни. Під час війни та в повоєнний період вихід журналу в світ тимчасово припинився, а 1954 р. продовжився в об’єднаному виданні «Мистецтво», очолюваному заслуженим діячем мистецтв України, мистецтвознавцем і музеєзнавцем Петром Івановичем Говдею. У 1970 р. на базі цього видання було створено три журнали з мистецтва – «Музика», «Український театр» і «Образотворче мистецтво», редактором якого Петро Іванович був до 1987 р. Йому на зміну прийшов мистецтвознавець Олексій Федорович Журавель (1987–1991). У роки незалежності журнал очолюють Микола Миколайович Маричевський (1991–2005), Олександр Касянович Федорук (2006–2019) та Володимир Ігорьович Петрашик (із 2020-го).
Після кількох століть колоніального поневолення збулася мрія багатьох поколінь учасників визвольних змагань – Україна стала вільною державою. У мистецтві, політиці, суспільному житті починається період діяльного переосмислення суті речей, зміни парадигм. Не залишається осторонь бурхливих подій у житті країни й «Образотворче мистецтво». Поряд з виданням журналу його редакція займається підтримкою нових починань та ініціатив, що постійно вирують у мистецькому та суспільному житті. Безперечно, починає змінюватися й погляд на висвітлення мистецьких явищ та їхню вагу в культурному й політичному житті, у формуванні ідейних засад української національної самоідентичності, підтримці народних традицій, які живляться з глибинних першоджерел ще від часів Трипілля. Чимало цих джерел було замулено вітрами історії; нова доба мала відкривати їх заново.
Потребувала переоцінки діяльність багатьох мистців, які «не вписувалися» в жорсткі параметри методу соцреалізму. Одні не мали гідного визнання, інші поплатилися за свої погляди – хто жалюгідним існуванням, а хто й життям. Висвітлюючи ці проблеми, «Образотворче мистецтво» надає свої сторінки дослідникам білих плям і прямих перекручень в українському мистецтвознавстві, відкриває імена призабутих чи несправедливо звинувачених мистців.
Важливим завданням соціально-ідеологічних та культурних інституцій було також визначити й показати справжню, а не продиктовану колонізаторами роль політичних і культурних діячів у житті свого народу: хто його возвеличував і підносив, а хто зраджував народним інтересам заради особистої вигоди. У мистецтві докорінного перегляду вимагав історичний жанр, де вся пропаганда була мобілізована на уславлення ідеалів імперського панування та придушення будь-яких проявів вільного самовиявлення окремих народів. Оновлена країна мала встановлювати нові критерії мистецького й суспільного життя, утверджувати честь і гідність свого народу.
Із перших років державної незалежності і в наступні десятиліття журнал «Образотворче мистецтво» занурюється в кипучу діяльність. Навколо нього згуртовуються прихильники, яких хвилює подальша доля і мистецтва, і країни загалом. До їхнього кола входять художники, мистецтвознавці, письменники, науковці, чимало посадовців та інших людей, які зацікавлені у співпраці з часописом. Крім випуску журналів, редакція долучається до організації виставок, пленерів, інших мистецьких заходів, регулярно висвітлює їх на своїх сторінках. Виступають зі статтями теоретики мистецтва, точаться дискусії, відбуваються круглі столи, презентації виставок окремих мистців та творчих об’єднань, започатковуються і підтримуються мистецькі події, які згодом переростають у нову традицію. Однією з таких традицій стала бієнале історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників», ініціатором і куратором якої є київський художник Олександр Мельник. Відбулося вже дев’ять її презентацій, які постійно перебувають у центрі уваги нашого видання. У полі зору редакції також традиційні пленери «Хортиця крізь віки», що вже набули міжнародного статусу, якими впродовж багатьох років опікується голова Запорізької організації НСХУ Ірина Гресик.
Редакція налагоджує творчі зв’язки з обласними організаціями Національної спілки художників України, з художниками української діаспори в Польщі, Чехії, Німеччині, США, Канаді. На сторінках журналу широко подаються матеріали про Михайла Бойчука і бойчукістів – Тимка Бойчука, Миколу Рокицького, Василя Седляра, Оксану Павленко, Івана Падалку, Софію Налепинську-Бойчук, Марію Котляревську, Євгена Сагайдачного, Охріма Кравченка, про шістдесятників та їхню діяльність із відродження традицій українського мистецтва. Частими гостями редакції, а водночас і авторами були Опанас Заливаха, Галина Зубченко, Людмила Семикіна, Галина Севрук, Сергій Білокінь, Євген Сверстюк.
Багато уваги журнал приділяє українським художникам та мистецтвознавцям з діаспори – це Святослав Гординський, Олександр Архипенко, Яків Гніздовський, Василь Курилик, Петро Мегик, Леонід Перфецький, Петро Андрусів, Микола Бідняк, Ака Перейма, Юрій Соловій, Емма Андієвська, Володимир Макаренко, Андрій Ментух, Аркадія Оленська-Петришин, Темістокль Вірста і багато, багато інших. Діяльність українських мистців з-поза меж України висвітлюється впродовж усіх останніх років.
У редакції (у різний час) працюють редактори – Володимир Підгора,Тамара Придатко, Григорій Міщенко, Володимир Данилейко, Андрій Гуренко, художні редактори – Олег Удовенко, Віра Власенко, Володимир Юрчишин, Ніна Денисова, Петро Бевза, Віталій Мітченко, Дмитро Виговський; приходять нові працівники – Марія Хрущак, Мирослава Крат, Остап Ханко, Оксана Маричевська, Володимир Петрашик, Тетяна Ласкаревська, Ольга Собкович, Юлія Самофалова, Анастасія Швидюк. Серед наших авторів – відомі науковці: філософ Володимир Личковах із Чернігова, історик архітектури Віктор Чепелик, доктори мистецтвознавства Григорій Логвин, Дмитро Степовик, Ольга Лагутенко, Ольга Петрова і, звичайно, Олександр Федорук, який був автором журналу ще з 1970-х років; представники й очільники обласних організацій НСХУ – Володимир Микита, Микола Шимчук, Ірина Гресик, Іван Фізер, Володимир Кабаченко, Анатолій Горбенко, Борис Кузьма, Віктор Ковтун, Сергій Баранник, Юрій Самойленко, Олег Приходько та ін.
За цікаві й актуальні матеріали редакція вдячна і колишнім, і нинішнім авторам з різних кінців України: це Володимир Яцюк, Микола Стороженко, Володимир Онищенко, Василь Перевальський, Зоя Чегусова, Оксана Ременяка, Оксана Сторчай, Олексій Роготченко, Галина Скляренко, Олег Сидор-Гібелинда, Олеся Авраменко, Марина Протас із Києва; Ігор Бондар-Терещенко, Тетяна Павлова, Ольга Денисенко, Валентина Нємцова, Олег Коваль, Євген Котляр із Харкова; Олег Сидор, Орест Голубець, Роман Яців, Любов Волошин, Любомир Медвідь, Володимир Овсійчук, Богдан Мисюга, Галина Стельмащук, Ярослав Кравченко, Галина Хорунжа, Ростислав Шмагало зі Львова; Тетяна Басанець, Сергій Савченко, Ганна Носенко, Віктор Маринюк з Одеси; Віталій Ханко, Олександр Левадний із Полтави; Анатолій Шевчук із Житомирщини та ін.
За ініціативи М. Маричевського та редакції видавалися альбоми й каталоги художників з усіх кінців України, зокрема серія «Наш час – наш простір», що налічувала майже два десятки альбомів, а також видання про мистців з діаспори, як, приміром, Лідії Боднар-Балагутрак, Олекси Булавицького, Анатолія Коломийця, Аки Перейми. Було видано також «Бібліографічний покажчик публікацій журналу “Образотворче мистецтво” за 1991–2005 роки» (Київ, 2005; упоряд. О. В. Загаєцька) – перелік текстових та ілюстративних матеріалів, надрукованих у виданні впродовж п’ятнадцяти років.
Іван Кириченко і Володимир Петрашик
Круглі столи, участь у конференціях, презентаціях журналу, зв’язок з обласними організаціями НСХУ триває і в подальші роки, коли редакцію очолює О. Федорук, а тепер В. Петрашик. Редакція тісно пов’язує свою діяльність із сучасними мистецькими спрямуваннями, з участю українських художників у міжнародних проєктах, зокрема у Венеційських бієнале, де українські мистці мають почесні нагороди, як, скажімо, Віктор Сидоренко чи Оксана Мась.
Микола Маричевський, Микола Мазур
Напередодні відзначення 80-річного ювілею «Образотворчого мистецтва» в Залі засідань Президії НАМ України відбувся круглий стіл за участю художників, мистецтвознавців, зокрема авторів багатьох публікацій, де О. Федорук зазначив, що основні спрямування сучасного розвитку журналу – це висвітлення інтеграції українського мистецького процесу в європейський культурний простір, публікація теоретичних статей та мистецьких творів, поліпшення рівня дизайну, освоєння інтернет-ресурсу. Такими вони залишаються й сьогодні. У своєму виступі З. Чегусова лаконічно сказала: «При М. Маричевському журнал був українським, а тепер став європейським. Спасибі Олександрові Касяновичу, що прийшов до цього журналу і взяв усе на себе». Очевидно, ідеться про те, що при цьому журнал є і українським. І буде таким надалі. Сьогодні актуальною для України залишається тема війни Росії проти України, боротьба проти іноземних загарбників. Українські мистці бачать і переживають ці події кожен по-своєму. Герої їхніх творів – бійці, що відстоюють нашу свободу й незалежність, волонтери, медики – звичайні люди, що змушені давати відсіч ворогам і захищати свій край. Усі ці події відбиваються на сторінках журналу.
Микола Маричевський, Володимир Фільберт, невідомий, невідомий
Переглядаючи різноманітні публікації дослідників, часто переконуєшся, що оприлюднені матеріали можуть бути основою при розв’язанні нових мистецьких проблем. Це зумовлює вимогливе ставлення до кожної публікації, кожного надрукованого слова. Проте для журналу має значення як змістове наповнення, так і його оформлення, добір ілюстративного матеріалу. Друковане мистецьке видання само собою має бути витвором мистецтва. Дещо перефразовуючи А. Чехова, можна сказати: «У журналі все має бути прекрасне – і обкладинка, і дизайн, і зміст, і українське світовідчуття». Гадаю, саме таким хотіли б його бачити читачі, і саме таким, наскільки це вдається, його робить редакція.
Образотворче Мистецтво 